Карцер 
 
Як домовина — темна і страшна 
Ця камера в два метри довжиною,— 
Зроблю лиш крок — і вже переді мною 
Стоїть стрімкою кручею стіна. 
 
Ані стільця, ні нар — лише з вікна 
Квадратик світла падає і грою 
Тонесенького спектра, мов стрілою, 
Могильну тьму і тишу протина. 
 
Ця камера — страшніша домовини. 
Як тяжко в ній, не чуючи провини, 
Каратися, заціпивши уста! 
 
Мовчу — як мертвий, скаржитися всує,— 
Ніхто моєї скарги не почує: 
 
У кого сила — в того й правота. 
 
1954 — 1988