5 
Все залізло в кубельця, наїлось новин 
і поснуло. Лиш я на сторожі один. 
Ні, таки не один — списа лагодить стиха 
наді мною на стелі стара комариха. 
Стерво знає: для нападу — ліпше пітьма. 
І маневрами володіє стома, 
щоб мене надурити, перетворити 
на родовище крови, щойно відкрите. 
Промовляю молитву подяки. Свічу 
задуваю, лягаю, зітхаю, мовчу. 
Із глибин світотвору, розгорнутих вгору, 
чути рівне дзижчання небесного хору. 
Я занурююся в гіпнотичні сади. 
Я зриваю плоди, бачу зблиски слюди. 
А в цей час комариха помпує крівцю, 
бензобаки наповнює живою міццю. 
Я для неї — плантація наркоти, 
чи пивниця “Каґору”, чи м'ясо мети. 
А вона — захмеліла упирка-коханка. 
На світанку від неї — лиш цяточка-ранка. 
Де поділась? Де травить добуту любов? 
Незрівнянна, чи вернеться знов — пити кров? 
15-31 серпня 1998 р. Львів