Вересовий трунок
 
Із вересового квіту
    Пикти* варили давно
Трунок, за мед солодший,
    Міцніший, аніж вино.
Варили і випивали
    Той чарівний напій
І в темрявих підземеллях
    Долі раділи своїй.

Та ось володар шотландський —
    Жахались його вороги! —
Пішов на пиктів оружно,
    Щоб знищить їх до ноги.
Він гнав їх, неначе ланей,
    По вересових горбах,
Мчав по тілах спогорда.
    Сіяв і смерть, і жах.

І знову настало літо,
    Верес ізнов червонів,
Та трунок медовий варити
    Вже більше ніхто не вмів.
В могилках, немов дитячих,
    На кожній червоній горі,
Лежали під квітом червоним
    Поснулі навік броварі.

Їхав король шотландський
    По вересовій землі;
Дзинчали завзято бджоли,
    Курликали журавлі.
Та був можновладець похмурий,
    Думу він думав свою:
«Владар вересового краю —
    Чом з вересу трунку не п'ю?»

Раптом васал королівський
    Натрапив на дивний схов:
В розколині між камінням
    Двох броварів знайшов.
Витягли бідних пиктів
    Миттю на білий світ —
Батька старого і сина,
    Хлопця отрочих літ.

Дивився король на бранців,
    Сидячи у сідлі;
Мовчки дивились на нього
    Ті броварі малі.
Король наказав їх поставить
    На кручі й мовив: — Старий,
Ти сина й себе порятуєш,
    Лиш тайну трунку відкрий.

Глянули вниз і вгору
    Батько старий і син:
Довкола — червоний верес,
    Під ними — клекіт пучин.
І пикта голос тоненький
    Почув шотландський король:
— Два слова лише, володарю,
    Тобі сказати дозволь!

Старість життя цінує.
    Щоб жити, я все зроблю
І тайну трунку відкрию, —
    Так він сказав королю.
Немов горобчик цвірінькав,
    Мова лилася дзвінка:
— Відкрив би тобі таємницю,
    Боюся лише синка.

Смерть його не лякає,
    Життя не цінує він.
Не смію я честь продавати,
    Як в очі дивиться син.
Зв'яжіть його міцно, владарю,
    І киньте в кипучі нурти,
І я таємницю відкрию,
    Що клявся повік берегти.

І хлопця скрутили міцно,
    І дужий вояк розгойдав
Мале, мов дитяче, тіло,
    І в буруни послав.
Крик бідолахи останній
    Поглинули хвилі злі.
А батько стояв на кручі —
    Останній пикт на землі.

— Владарю, казав я правду:
    Від сина чекав біди.
Не вірив у мужність хлопця,
    Який ще не мав бороди.
Мене ж не злякає тортура.
    Смерть мені не страшна,
І вересового трунку
    Зі мною помре таїна!


*Пикти — легендарний народ, що заселяв стародавню Шотландію.