МАРІЯ

Маріє! Ти хто зачата на шлюбному ложі з останньої іскри жадання, ти, хто принади свої успадкувала та й тільки, ти, до котрої скрадалися потемки і кохання просили у борг потаємно, ти, хто сміялась у вічі сільським молодицям, а ночами стогнала і плакала, ти, хто минала церкви, бо не знала, що в Бога благають, бо сама зацілована, наче розп’яття, ти, хто пила на весіллях чужих і пісень сороміцьких співала...
Маріє! Ти сьогодні стара і занедбана, як твоя хата. Я проходжу повз вікна твої.
В них ще світиться довго за північ. Ти сліпкуєш над шитвом і слухаєш ніч, як транзистор. Хтось шкребеться у шибку. Це страх – твій останній коханець.