Весно, ох, довго ж на тебе  чекати!
Весно, голубко, чому ж ти не йдеш?
Чом замість себе до вбогої хати 
Голод і холод, руїну і страти 
	В гості ти шлеш?

Бач, уже май зачиняєсь! О маю,
Чом же мерцем ти приходиш на світ?
Пусто і мертво по полю, по гаю,
Лиш олов'янії хмари вкривають
	Весь небозвід.

Стогін іде по селищах убогих,
Діти гуртами на задавку мруть,
Сіна нема й стебельця в оборогах,
Гине худібка, по долах розлогих
	Води ревуть.

"Згинем,- люд шепче.- Там горе не саме
Звикло ходить. Або пошесть прийде,
Або-не дай боже-Польща настане".
От як сей рік зустрічають селяни,
	Весно, тебе.
1881