Гайдамаки брали Смілу разів три, чи що. У первий раз 
як прийшли, то пані заховалась у льоху, а панна у грубі; 
тюлько панну таки знайшли і замок розграбили. А потім 
узяли панну і хлопця Федірку та вивели аж до Курилової 
могили, а там ватажко змиловавсь та й каже: «Іди ж, пан- 
но,> та моли за мене бога, а то б ти на сій могилі полягла!» 
І хлопця Федірку пустили. А се було зимою. Панна ж 
таки хоч у черевичках бігла по снігу, а Федірка босий. 
А в другий раз приходив ватажко Вовчок та й став коло 
Костянтиніва, у Шолудьковім садку; душ їх десяток тілько. 
Стоїть він там, а полк поляків, почувши, що тут гайдамаки 
зібрались, притягнув аж із Білої Церкви та й наткнувсь 
на той садок. А Вовчок як вискочить звідти, то жовніри 
назаді А Вовчок той і сам невеличкий, тілько плечистий, 
і на невеличкому конику, та як узяв їх гнать, то так рати- 
щем і на той, і на той бік їх кладе. А на ньому був кажа- 
нок, то з-під того кажанка кров так і ллється, що по ра- 
тищу біжить у рукав. Та як догнав до смілянської греблі, 
і вони вскочили в Смілу, тоді вернувсь та й каже: «Отак 
Вовчокі Жене ляхів повчок!»